Слов’янські свята та звичаї, вплетені в християнську культуру.

Одного разу проф. Марія Яніон написала, що відгомін язичницького відчаю (після навернення слов’ян до християнства) тривав століттями і – як історична травма – не міг пройти без сліду у культурі слов’янських народів …

Ми змогли  в цьому переконатися під час семінарів, які проводив Рафал Мерський, історик, дослідник культурної спадщини слов’ян, письменник та видавець. Він навів багато прикладів, що свідчать про міцні зв’язки між старослов’янськими традиціями та святами, що відзначаються сьогодні. Деякі з них:

Щедрі Годи – теперішній Різдвяний період, був моментом зимового сонцестояння (зараз це 21/22 грудня), пов’язаний з сонячним культом, і водночас поминанням померлих предків. Цього дня під час сімейної вечері під стіл клали сіно, щоб душі предків могли сісти і відпочити разом зі своїми рідними під час святкового застілля. Ця традиція пов’язана з праслов’янським звичаєм поховання небіжчиків, яких виносили на сіні,  за межі села, аби душа могла там «відпочити та зустріти інші душі». Окрім сіна, під стіл ставили посудину, до якої кожен член родини зі своєї тарілки клав першу часточку їжі. Цей звичай культивувався навіть у 19 столітті (Велика Польща), про це писав відомий польський етнограф та фольклорист Оскар Кольберг (1814-1890).

В більшості культур північної півкулі зимове сонцестояння стало приводом для святкування “відродження сонця”. У Стародавньому Римі святкували Сатурналії, в Персії – народження Мітри (божества Сонця), у німецьких народів – Юль, у слов’ян – Свято Годове. На початку нашої ери сонцестояння припадало на 25 грудня за юліанським календарем. Звідси і дата святкування Різдва Христового, яке замінило традиційне свято Щедре Годи, а порожнє місце за столом та сіно під скатертиною ми частіше пов’язуємо з християнською, ніж зі слов’янською символікою.

Яре Годи – це кількаденне святкування весни, пов’язане з все ще існуючим ритуалами топлення Можани (в середньовіччя так називали Смерть), радісного Гайка та Великодніх свят. Зима вважалася часом смерті, руйнівною силою, яку проводжали з великим полегшенням. Зазвичай це відбувалося в перший день весни – час весняного рівнодення, який припадав (не враховуючи високосного року) на 21 березня. Опудало, що символізувало зиму-смерть, виносили за межі села і топили у воді. Вода для слов’ян мала дуже важливе символічне значення – це була межа між світом життя і світом смерті, який не міг пройти через воду.

Після обряду позбавлення від ненависної зими, відбувалися подальші приготування та обряди, пов’язані із зустріччю весни, які могла продовжуватись аж  до першого повного місяця. Щоб «прогнати старе, чинне зло», будинки та господарський двір провітрювали та прибирали, прали та готували свіжий одяг. Обходили все господарство і кожен куток обкурювали травами. Також випікали млинці (особлива весняна випічка). Однак найважливішим праслов’янським звичаєм було фарбування яєць – щоб принести енергію та радість у життя, а також забезпечити родючість і процвітання протягом усього нового вегетаційного року, що розпочинався навесні. Молоді люди ходили від хати до хати з прикрашеним гайком (верхівка ялинки), співали хвалебні пісні на честь весни, а взамін отримували від господарів яйця – символ життєдайної сили.

Кульмінацією цих приготувань, як правило, були урочисті застілля, організовані на святих пагорбах, під час яких влаштовували ігри у поєднанні зі співом і танцями, а також дарували писанки. Наступний день розпочався із вмивання святою водою. Також святкували Śmigus (Шмігус) – ритуал, який спочатку полягав у вдарянні один одного квітучими гілочками. Пізніше обидва ці магічні дійства – для очищення та надання сил і здоров’я – були об’єднані у відому нам сьогодні традицію  Śmigus Dyngu (Шмігус Дингус). А ввечері усі йшли на могили своїх предків, щоб згадати загиблих і залишити для них їжу.

Вшанування померлих предків є однією із суттєвих особливостей слов’янської культури – про них згадували і під час сімейних свят і, особливо, під час листопадового свята предків, яке називалося “Дзяди”, а тепер – Задушки (День усіх душ). Зараз ми відвідуємо могили, запалюємо свічки та покладаємо квіти, але до 18 століття було прийнято «бенкетувати» на кладовищах разом з душами рідних. Також в могилах ховали яйця (життєдайна сила), вірячи, що завдяки цьому душі легше буде відродитися і запалювати вогонь, щоб душі могли зігрітися …

Найважливіші цінності для слов’ян.

Слухаючи розповіді Рафала Мерського про культуру та етику слов’ян, ми пишалися тим, що вони були нашими предками, які створили наш, так званий,  національний характер. Датські хроніки 9-10 століть описують слов’янський народ негативно, як язичницький, але в багатьох місцях вони навіть захоплюються його великою соціальною культурою, особливою турботою про сім’ю та повагою до предків. Вони підкреслюють працьовитість, винахідливість, підприємливість, витривалість і мужність слов’ян, а також турботу про всіх членів громади. Наприклад, у слов’янських племенах жебрацтва не було, бо хворих, старих чи непрацездатних людей, не відокремлювали від суспільства. Славилася також слов’янська гостинність (залишається такою і нині). Приказка “гість в дім – Бог в дім” має глибоке коріння. Святим обов’язком господаря було належним чином прийняти і захистити честь гостя, який був найпочеснішою людиною у домі.

Також були описані етичні принципи, що панували серед слов’ян: найважливішими були вірність і соціальний порядок, що сприяли сталому розвитку суспільства. Дотримання порядку гарантувалося суворими, часто різкими покараннями, які застосовувались до нечестивих відступників. Слід підкреслити, наскільки важливу роль відігравали слов’янські жінки. Хоча у слов’ян і панував патріархат, жінок шанували, оскільки вони були носіями життя, традицій та сімейних цінностей. Вони брали активну участь у громадському житті, часто успішно вели господарство (вдови), і нерідко були навіть воїнами, про що свідчать археологічні розкопки, проведені на Померанії.

Wyłączną odpowiedzialność za treść publikacji ponosi wydawca. Fundacja Rozwoju Systemu Edukacji oraz Ministerstwo Edukacji Narodowej nie odpowiadają za wykorzystanie tych informacji w jakikolwiek sposób.

«Повну відповідальність за зміст публікації несе видавець. Фонд розвитку системи освіти та Міністерство національної освіти жодним чином не відповідають за використання даної інформації»

Tag

Jedena osoba skomentowała

  1. Як часто ми, дотримуючись традицій, навіть не знаємо про їх походження. Рафал Мерський допоміг нам осягнути, наскільки тісними є зв’язки між слов’янськими народами і як звичаї наших предків вплелися у сучасне повсякденне життя.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *